Порушення мовлення

                     Загальний огляд

Розлади мовлення та мови найчастіше виникають у дошкільному віці, у багатьох випадках зберігаються у шкільному віці, а іноді спостерігаються впродовж усього життя. Досить часто розлади мовлення та мови є супутньою ознакою інших порушень у дітей, зокрема порушень слухової сфери, когнітивної, фізичної. Зважаючи на те, що мова — це складна система знаків, символів, правил їхнього використання, а мовлення є відтворенням цієї системи знаків, розлади мови й мовлення фіксуються тоді, коли мова і мовлення людини відрізняються від мови й мовлення осіб її віку, національної чи етнічної групи. Розлади мовлення та                               мови досить часто призводять до порушень комунікації, іноді       досить складної форми, що впливає на все подальше життя.

Класифікація

Розлади мовлення та мови досить часто проявляються в різноманітних формах і супроводжуються порушеннями розумових операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення, звукового та буквеного прогнозування). Прояви мовленнєвих порушень можуть бути різними: від досить простих форм (відсутність, заміна звука) до досить складних (повна відсутність мовлення за збереження слуху, розлад мовлення внаслідок неврологічного захворювання тощо). Класифікують мовленнєві розлади за клінічними ознаками (клініко-педагогічна класифікація) та на основі спільності проявів порушення (психологопедагогічна класифікація). Тип мовленнєвого порушення визначається після проведення логопедичного обстеження з урахуванням показників психофізичного стану дитини.

Типи мовленнєвих розладів:

·        порушення звуковимови (дислалія);

·        порушення голосу (афонія, дисфонія та фонастенія);

       ·        порушення звуковимови і тембру голосу,  пов’язані з уродженим                  дефектом будови артикуляційного апарату (ринолалія);

· порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату (дизартрія);

·        порушення комунікативної функції мовлення за правильно сформованих засобів спілкування (заїкання, тахілалія, брадилалія);

·        відсутність або недорозвинення мовлення в дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку (алалія);

·        повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку (афазія);

·        загальне недорозвинення мовлення;

·        порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

# Загальні ознаки

Розлади мовлення та мови мають загальні ознаки, за якими їх можуть розпізнати   вчителі або батьки. Серед них найбільш помітними є:

Підтримка

    Діти, у яких визначено мовленнєві та/або мовні порушення, потребують логопедичної допомоги, оскільки за умови надання спеціальної допомоги більшість мовленнєвих порушень у дітей усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас на фоні мовленнєвих порушень, насамперед складної етіології, досить часто в дітей можуть спостерігатися особливості розвитку когнітивної сфери: сприйняття, уваги, пам’яті, контролю емоційно-вольової сфери, зокрема поведінкової. У таких    випадках   окрім логопедичної дитина потребує й психологічної допомоги. 

      Подолання мовленнєвих порушень вимагає чималих зусиль від усіх фахівців, які задіяні у процесі корекційно-розвиткової діяльності, що є складовою освітньої діяльності за навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з порушеннями мовлення. Чільне місце у цьому процесі посідає педагог, оскільки саме він навчає учнів спілкуватися, а не лише говорити. 

            Педагог має бути обізнаним щодо таких питань:

Ø  на якому етапі надання логопедичної допомоги перебуває дитина, що на даному етапі розвитку мовлення вже є доступним і потребує багаторазового повторення, вдосконалення, а яких ситуацій використання мовлення поки що слід уникати;

Ø за яких умов дитина краще здатна впоратися із завданням, що спирається на мовлення, і як створити ці умови (які слухові, зорові, рухові опори доречно використовувати під час виконання певного завдання або відповіді);

Ø  у якому стані перебуває загальна і дрібна моторика дитини; зорово-моторна і зорово-просторова координація, як їх можна вдосконалити у разі потреби;

Ø  які психологічні бар’єри заважають успішному опануванню мовлення і як їх поступово подолати, цілеспрямовано і системно застосовуючи необхідні техніки на кожному занятті/уроці, незалежно від галузі знань.  

             Важливо враховувати отриману інформацію, плануючи діяльність дитини на кожному занятті/уроці і навіть у позаурочний час. Такий підхід неминуче уможливить появу швидких позитивних результатів навчання завдяки одноманітності вимог, що висуваються дитині всіма учасниками освітнього процесу.